Club-Subaru.Com

**Dragon** » Вс янв 08, 2012 09:01

Супербагаті успадковують Землю?
Британський дослідник-журналіст Стівен Армстронг непокоїться, що клас олігархії відсунув на узбіччя демократичні інституції в усьому світі. Що робити з олігархами? Можна, як пропонує дехто в Україні, намагатися бути вдячними і зводити їм пам’ятники за те, що на їхніх заводах і шахтах працевлаштовані сотні тисяч людей, яким добрий магнат навіть стадіон збудував і купив екзотичних футболістів для видовищ на вихідні. Можна ставитися до них з обуренням або з напівсарказмом, реагуючи на газетні й телевізійні розповіді про їхні вілли, розкішні яхти, реактивні літаки й довгоногих коханок.
Британський дослідник-журналіст Стівен Армстронґ закликає поглянути на супербагатіїв світу уважніше і звернути увагу на те, звідки в них взялися мільярди і наскільки вони стали впливовими не лише економічно, а й політично. У його книжці «The Super-rich Shall Inherit the Earth» («Супербагаті успадкують Землю») є твердження, що «ми вступаємо в економічну систему, яку можна назвати новим феодалізмом». Головне в ній не те, що в когось є чудова ідея, винахід чи здібності, а те, чи має людина підтримку потрібних високопосадовців.
Система ця глобальна. Комуністичність КНР нині полягає лише в тому, що 91% китайських мільйонерів – діти чільних комуністичних посадовців країни. 70% багатств Піднебесної перебуває в руках 0,4% її мешканців. Коли у Кремлі вмостився і почав лякати магнатів Владімір Путін, спершу здавалося, що російських олігархів очікує доля мамонтів. Проте виявилося, що, як пише Стівен Армстронґ, Путін «гавкав, але не кусав». Більшість багатіїв уціліли, здобули підтримку у важкі часи і стали частиною тамтешньої державної машини для заробляння казкових статків можновладцям.
У США, вказує Армстронґ, є потужний банк Goldman Sachs, представники котрого мігрують між посадами в ньому та кріслами в уряді, де беруть участь у прийнятті рішень про виділення астрономічних сум на підтримку фінустанов (того ж таки Goldman Sachs), дії яких призвели до кредитної, потім міжнародної фінансової і зрештою глобальної економічної кризи.
Російські, китайські, індійські, бразильські олігархи зазвичай беруться за нафту, газ, метал. Вони мають свої міні-армії охоронців, міні-флоти яхт і приватну авіацію.
Маючи можливість скупити світ, вони також у змозі уникати контролю урядів та податків. Володіючи величезними ресурсами і політичним впливом, здатні змінювати закони цілих держав або просто переїздити до іншої країни, якщо їм щось не подобається.
Стівен Армстронґ ілюструє нинішню глобальну соціально-економічну ситуацію епізодом із «Колгоспу тварин» Джорджа Орвела, стверджуючи, що «ми – тварини, які крізь вікно дивляться на те, як політики бенкетують разом з олігархами». З огляду на чергову міжнародну фінансово-економічну кризу, на думку автора, «питання зараз навіть не в тому, що ліпше для економіки, а в тому, як нам краще захистити демократію».
СОЦІАЛЬНА МЕТА КАПІТАЛУ
Розмова Тижня зі Стівеном Армстронґом відбувалася в його переповненому книжками та колегами-журналістами офісі в Північному Лондоні. Напередодні зустрічі стало відомо про смерть Стіва Джобса – засновника й керівника Apple, однієї з найвпливовіших компаній усвіті. Тож першим напрошувалося запитання про те, чи можна вважати Джобса позитивним прикладом із когорти супербагатих (статки близько $7 млрд), а його фірму – зразком етичного заробляння великих грошей?
– Називати олігархами Стіва Джобса чи Білла Ґейтса неправильно. Я вважаю, що йдеться про багатого представника технологічного бебі-буму. Наприклад, Ґейтс, досягнувши певного віку, пішов із компанії і взявся боротися з малярією у світі. Мова йде про дуже особливі часи та місце. Гадаю, покоління бебі-буму виростало за більшої соціальної стабільності і з певним набором ідей, що залишилися від депресії 1930-х років, яку пережили їхні батьки, особливо в США, в умовах вільноринкового капіталізму. Тоді, в часи кейнсіанізму, панувала думка, що цілковито неконтрольований ринок небезпечний і не здатний вирішувати соціальні проблеми. Він залишав людей на нижчих щаблях дуже вразливими. Кейнсіанізм пропонував ідею співпраці в суспільстві, оподаткування верхівки і підйому дна, більшого фінансового зближення. Вона, напевне, переважала з 1940-х до 1960-х і середини 1970-х. Згодом з’явилися переконання на зразок того, що запропонувала група з університету в Чикаго на чолі з Фрідманом і Гаєком, які вважали, що держава повинна зникнути і ринок має бути необмежений. Зараз це панівна економічна ідея. Дехто каже, що наприкінці 1970-х кейнсіанізм провалився і його місце посів монетаризм. Тепер структурного колапсу зазнає монетаризм і йому на зміну наразі не прийшлонічого. Отже, Джобс і Ґейтс у міру свого становлення дізнавалися і про технології, і про соціальну відповідальність. Тоді вважалося, що капіталізм мав не лише фінансову, а й соціальну мету. Саме тому така людина, як Воррен Баффет, може сказати, що «багатії платять замало податків». Він у це вірить. У країнах, що розвиваються, олігархи мають зовсім інший набір ідей, інші уявлення про переваги вільноринкової системи. У Росії, наприклад, розпродувалася ціла державна спадщина для задоволення короткотермінових політичних потреб.
У. Т.: Якщо Джобса, Ґейтса і Баффета можна вважати соціально свідомими багатіями, то, можливо, те, що відбувається нині в країнах із перехідними економіками, є лише періодом накопичення капіталу. Через одне-два покоління всі ті загарбники-олігархи стануть шанованими філантропами, а їхні діти – вільнодумцями, що здобули освіту в Оксфорді та Кембриджі?
– Я припускаю, що це цілком можлива альтернатива. Якщо знову ж таки поглянути на США, які породили Ґейтса, Джобса і Баффета, то там на початку ХХ сторіччя панували промисловці, яких називали баронами-грабіжниками: Рокфеллер, Карнеґі. Вони володіли компаніями на кшталт Standard Oil, які були більшими, ніж будь-що, що зараз є в Міттала чи Абрамовіча. Вони мали величезні імперії із залізничними, сталеливарними й нафтовими компаніями. Ті імперії були розчленовані спеціальними законами, і частково тому, що на це погодилися їхні власники. І зараз ми знаємо про Рокфеллера завдяки фундації його імені, знаємо їх завдяки тому, що вони дали суспільству, а не за те, що взяли. Нині в нового покоління також помітний потяг до накопичення. Воно так само береться за нафту, сталь, алюміній – засадничі складові промислового суспільства.
ОЛІГАРХИ ПРОТИ ДЕМОКРАТІЇ
У. Т.: Отже, відбувається еволюція. Але, прочитавши вашу книжку, напрошується висновок, що із супербагатіями та олігархами не все гаразд!
– Загроза є... Проти баронів-грабіжників у США змогли застосувати спеціальне законодавство. Закон Шермана про демонополізацію фактично змусив ті компанії подрібнитися. Standard Oil була поділена урядом США. Але теперішня глобалізація дає змогу сучасному олігархові, якого можна вважати еквівалентом барона-грабіжника початку ХХ століття, не підпорядковуватися владі взагалі. Він може бути громадянином однієї країни, а жити в іншій. Погляньте на Абрамовіча та Міттала: мешкають у Лондоні, але в Британії податків не платять. Вони взагалі їх практично не платять, увесь час мігрують світом. Структурують компанії таким чином, що залишають собі контрольну частку, їхні фірми розташовані там, де на той чи інший момент перебуває конкретний олігарх. Якщо їм не подобаються закони в одній країні, просто переміщаються в іншу. Я не бачу установи, здатної діяти проти них. Я не бачу еквівалента американського уряду, здатного сказати: ваша діяльність неетична, ваш бізнес – несправедлива монополія! Тобто бізнес у наш час глобалізований, але контролюючі органи залишаються на місцевому рівні. У Південній Африці Лакшмі Міттала звинувачували в забрудненні довкілля та несправедливому поводженні з робітниками. Але він контролює понад 20% виробництва сталі у світі, і там побоювалися на нього надто тиснути, бо вінміг дуже легко закрити заводи й перенести свою діяльність та інвестиції в іншу країну. Так він погрожував зробити в Казахстані у відповідь на те, коли тамтешній уряд хотів запровадити нове законодавство для охорони довкілля. І йому були змушені піти на поступки.
Є країни, де неможливо стати багатим лише тому, що у вас є хороші ідеї. Просто мати гроші також недостатньо. Треба знати людей. Або бути здатним на жорсткі дії і пробиватися. У Китаї ви не зможете створити компанію незалежно від того, скільки грошей позичили в банку. Набагато більше значення має те, чи знаєте потрібних людей у Комуністичній партії тощо. Просто робити свій бізнес неможливо. Потрібні зв’язки. Зараз так майже повсюди.
У деяких країнах вплив олігархів такий великий, що вони можуть змінювати будь-які невигідні їм закони. Це переважно не дурні люди інеобов’язково злі. Усі багатії починали як аутсайдери. Вони були поза системою.
У. Т.: Ви стверджуєте, що над супербагатими немає політичного контролю, контролю з боку споживача і майже відсутній контроль законодавчих органів...
– Вони підконтрольні лише власній моралі. Різні уряди пробують законними, а часом і незаконними способами контролювати своїх олігархів. Якщо ви поглянете на Піднебесну і список найбагатших людей, які щороку публікує журнал Forbes, а він робить окремі списки, наприклад мільярдери Китаю, то побачите, що самостійні олігархи, а не княжата (діти партійних функціонерів) просто зникають. Там його називають списком смертників. Тамтешній уряд – дуже складний організм. Він може діяти з дивовижною брутальністю. Коли китайська влада хотіла прибрати до рук шахту австралійської компанії Rio Tinto, а та чинила опір, її керівників просто посадили до в’язниці. Але це відбувається не тому, що уряд захищає інтереси народу, а тому, що олігархи можуть мати більше грошей, ніж високопосадовці. У деяких країнах влада просто прибирає своїх бізнесових конкурентів.
У. Т.: Є гіпотеза, що розвиток капіталізму і вільний ринок зрештою приводять до демократії. Але такі країни, як Китай чи Росія, навряд чи рухаються в тому напрямку?
– Я вважаю, що рушійна сила в демократичній системі – середній клас, який голосуванням висловлює свої погляди, ідеї. Це противага олігархам. Саме держави з великим середнім класом мають міцні демократичні системи. Він продукує демократію, а не навпаки. У Китаї наразі немає ознак появи впливового середнього класу. У Пакистані він зменшується. Суспільство там дедалі більше ділиться на багатих і бідних, а середній клас емігрує. У Бразилії останній також не став ще серйозною силою. Так само в Індії, де є лише окремі центри із середнім класом, наприклад Мумбаї. У цій країні сусідять величезні регіони зі злиденними селянами і дрібні острови неймовірного багатства. Середини майже немає. Якщо дивитися на короткотермінову перспективу, то середній клас опинився під загрозою навіть у таких країнах, як Британія.
У. Т.: У своїй книжці ви не згадуєте російського олігарха Лєбєдєва – хіба не показово, що колишній офіцер КДБ скуповує британські ЗМІ?
– Це важливо для людей, причетних до ЗМІ, таких якви і я. Але не хвилює безпосередньо людей у Манчестері. Тому в книжція зосередився на промисловцях, які контролюють ключові галузі економіки: сталь, алюміній, нафту. І намагався переконати насамперед британську читацьку аудиторію, що це важливо для неї. Щоб проблема була зрозумілішою, брався радше за такі речі, як нафта. Скажімо, навів приклад того, як Росія перекрила газову трубу Україні. Зараз запаси нафти й газу Великої Британії в Північному морі вичерпуються. Вона буде змушена мати справу з російськими олігархами. Приблизно в той час, коли РФ припинила подавати газ Україні, в Британії спалахнув страйк водіїв автоцистерн, які транспортували пальне. Уряд замовив дослідження, щоб з’ясувати, що сталося б, якби запаси нафти в країні вичерпалися. Лорд Ділінґтон дійшов висновку, що вже наприкінці першого дня люди почали б панічно скуповувати продукти. До кінця другого полиці супермаркетів були б порожні, бо їжу не змогли б довозити до крамниць. А на третій почалися б заворушення. Він назвав цю ситуацію «через дев’ять страв – анархія». Отже, я хотів сказати британському читачеві: «Ви, можливо, вважаєте, що не має жодного значення той факт, що чотири російські олігархи забрали в British Petroleum 50% контролю над нафтовими операціями в Росії, але ж від цього залежить ваше виживання!»
У. Т.: Ви кажете, що багато олігархів дуже розумні. Погляньте на Абрамовіча і його флот. Чи не є броньовані яхти і підводні човни ознакою стурбованості?
– Відома заможна людина завжди перебуває під загрозою. В усіх країнах є ті, хто хотів би позбавити олігархів їхніх статків. Ми також стали свідками, як близькі до багатіїв люди, як, наприклад, Алєксандр Літвінєнко, гинуть за таємничих обставин. Офіційна британська позиція полягає в тому, що до справи причетні російські служби безпеки. Знаючи, до кого був наближений Літвінєнко, що він говорив, неважко зрозуміти, чому такі люди, як Роман Абрамовіч, можуть потерпати від параної і боятися повторення чогось подібного. Наскільки це справді можливо, я сказати не можу. І це погано для всіх, бо параноїдальна надбагата людина з невеликим флотом та міні-армією не є позитивним чинником для економічної безпеки.
У. Т.: В Україні найбагатшою людиною вважається Рінат Ахметов. Є люди, які кажуть, що йому треба дякувати і навіть пам’ятники ставити за те, що він перебрав під свій контроль колишні радянські підприємства, зробив їх прибутковими, утримує тисячі робочих місць, будує стадіони тощо.
– Варто звернути увагу на те, скільки отримує грошей він і скільки ті, хто на нього працює. Тоді буде видно, чи треба бути йому вдячними. Футбольні клуби і стадіони – просто ями, в які скидаються гроші. Навіть успішні міжнародні клуби витрачають сотні мільйонів фунтів. Навіщо це робиться? Такі рішення нераціональні. Люди володіють футбольними клубами, щоб возвеличити себе чи створити собі певне обличчя. Це може бути саморекламою. Колись давно у Британії були дивні бізнесмени-квакери, як, наприклад, родина Кедбері, котрі вкладали гроші в будівництво житла для своїх працівників. Вони зводили театри і кінотеатри, дбали про те, щоб усім людям добре платили і щоб усі мали доступ до медичних послуг. Але навіть тоді вони намагалися контролювати поведінку громадян: у місті Борнвіл (штаб-квартира Cadbury) не було пабів, людям забороняли пити алкоголь, у кожному будинку мала бути Біблія. Я не думаю, що мільярдерами стають для того, що поліпшити життя своїх найманих працівників.
Ті, хто говорить про потребу бути вдячними, напевне, вважають, що олігархи – це єдина альтернатива. Тобто що в час, коли відбувався розпад економіки, єдиною можливістю збереження великих підприємств було віддати їх групі осіб, які, скупивши державні активи, збагатилися. Тепер вони мають величезний вплив на уряд. І за це, мовляв, треба бути вдячними. Але то неправда. То не єдиний можливий шлях. Бо майже завжди в таких випадках це тягне за собою втрату прав. Голос людей чути щоразу менше і менше. Звичайно, Радянський Союз не є взірцем свободи і народовладдя. Але після його розпаду були варіанти розвитку з користю для більшої кількості людей. Олігархи – це не відповідь. Вони прагнуть переміщати свої гроші світом, не є вірними якійсь одній державі. Можливо, тут, у Британії, ми й захоплюємося власниками футбольних клубів, про життя яких пишуть бульварні газети. Але така людина, як Міттал, у нашій країні має лише 200–300 працівників і зовсім не платить податків. Одним із виявів вдячності олігархів мала би бути сплата більшої частки грошей у формі податків з прибутків. Але ніхто з них цього не робить.
ПОШУК АЛЬТЕРНАТИВИ
У. Т.: Що ви думаєте про теперішні демонстрації у великих країнах на знак протесту проти корпоративної жадібності й використання грошей платників податків на допомогу банкірам, які в часи кризи виплачують собі мільйонні премії? Вони вимагають встановити справедливість і покласти край «фінансовому тероризму». Але чи бачать вони шлях виходу? Які альтернативи?
– Можна сказати, що зараз немає економічної моделі, у якій не домінували б олігархи або банки. Важко знайти ідеї, які вже не були використані й дискредитовані, як кейнсіанізм. Але є люди, які працюють над цим. Наприклад, чудова група в Манчестерському університеті. Вона збирає докупи ідеї структурування альтернативи. Приміром, досліджує перспективи оподаткування фінансових трансакцій. Це як робінґудівський податок. Є можливості впливу на неконтрольовані способи заробляння грошей і натомість пропагування інших методів. Демонстранти не обов’язково мають якісь конкретні вимоги, тому що ми опинилися в замкненому колі. Бо якщо викинемо наших лідерів, то будемо бідніші, якщо залишимо їх, також будемо бідніші. Зараз можна лише кричати від обурення. Адже кого можна поставити до керма? Хто пропонує альтернативу? Республіканців замість Обами в США? Мілібенда в Британії? Знову Путіна в Росії? Я вважаю, що відповіді є, але це окрема розмова на ще дві години. Є люди, які шукають їх, і тівідповіді можуть бути на національному рівні чи на глобальному. Це можуть бути маленькі кроки. Навіть на рівні села.
У. Т.: Ви говорите про альтернативи капіталізмовій вільноринковій демократії?
– Про повалення цілої системи зараз говорити немає сенсу. Її можна валити лише тоді, якщо вона сама віджила і руйнується. Карл Маркс казав щось на зразок: «Якщо капіталізм розвалиться, то вибір буде між варварством і соціалізмом». І є всі підстави стверджувати, що без чіткої альтернативи можливе лише варварство. Можна виходити на вулиці й вимагати повалення чинної глобальної економічної системи. Але насправді нам потрібні практичні кроки вже тепер. Є альтернативи, які могли би діяти в межах ідеї вільного ринку, але не бути підпорядкованими законам ринку, де останній є лише інструментом, як лопата чи автомобіль, а не бог, якому треба молитися і годувати його.
Ринок – це як великий вогонь. Наше завдання зараз – контролювати його полум’я. Ми погодилися на ідею певних свобод, дешевих споживчих товарів, гнучкості ринку праці. Але тепер бачимо, що це не те, що хотіли. Виявилося, що країни світу змагаються в тому, яка з них матиме дешевшу робочу силу, а також у тому, щоб привабити олігархів з їхніми інвестиціями. Що ми отримали в результаті глобалізації після 1980-х? Втратили гарантовані робочі місця та пенсії. Що ми маємо натомість? Я не вірю, що ми на порозі кінця світу. Людство винахідливе, воно пристосується. Мене турбує лише те, що інституції, які всім нам давали право голосу, зараз пошкоджені й витіснені на задвірки. Ідеї демократії опинилися під загрозою...
С Відголос.com

**Dragon** » Вт янв 10, 2012 22:21

Продается Родина, цена ниже рыночной!
:'(
Самое выгодное вложения капитала в Украине – это скупка заводов "на вес" по смехотворной цене. За исключением единичных случаев.
Предварительно идет подготовка к продаже, с целью занизить активы предприятия. Это называется "тотальной прихватизацией", сравнимой по разрушению со свирепым цунами на Японских островах.
Разница лишь в том, что японцы восстановят снесенные стихией заводы, а у нас большинство приватизированных предприятий, как Атлантида, исчезают с лица земли.
Взять, к примеру, приватизированный Днепропетровский завод АО "Днепропресс" который признан банкротом решением Хозяйственного суда от 12 июля 2011 года.
Или обратим внимания на "Николаевский Черноморский судостроительный завод" и "Николаевский Машиностроительный завод", входящие в компанию "Смарт - Холдинг". Данные предприятия умирают в судоргах...
Призрак большой приватизации высокорентабельного предприятия Украины НПКГ "Зоря-Машпроект", которое находится в городе Николаеве, был виден издалека...
http://vidgolos.com/132565-vavilonova-d ... htuye.html
А из каких же источников будет наполняться госбюджет в самом ближайшем будущем?
И на какие шиши будем приобретать горючку и шматье из-за кордона?

**ARMEN** » Ср янв 11, 2012 00:42

Dragon писал(а):А из каких же источников будет наполняться госбюджет в самом ближайшем будущем?
И на какие шиши будем приобретать горючку и шматье из-за кордона?

Я дам тебе парабеллум ! :crazy:

**Supercharger** » Ср янв 11, 2012 02:00

ARMEN писал(а):
Dragon писал(а):А из каких же источников будет наполняться госбюджет в самом ближайшем будущем?
И на какие шиши будем приобретать горючку и шматье из-за кордона?

Я дам тебе парабеллум !

Деда, а он у тебя есть ? или так же как у меня Alpina E30 ? вроде есь, а вроде и нема..
чота всем Дракон глаза "режет" очень сильно. себя б порепрессировали хоть немножко.

**Oleg5383** » Чт янв 12, 2012 00:50

Засуньте овоща в опу !!! Кто его избирал ? Сделайте его през-ом какой-то локальной части Украины, живите там с ним и радуйтесь... Достал уже, гнида, дальше некуда своими "покращеннями"
http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?y ... tId=175988

**Бассбин** » Чт янв 12, 2012 00:56

нет слов

**GTI** » Чт янв 12, 2012 10:24

Oleg5383 писал(а):Кто его избирал ?

любители шансона и зэковской романтики :lol:

**EdJ** » Чт янв 12, 2012 11:32

во всем надо искать позитив:

Сигареты без фильтра подорожают на 3,83 гривен за 1000 штук, с фильтром - на 8,56 гривен

Вот бы они подорожали до 100грн пачка. А то места отвели им специальные а они все равно продолжают вонять на нормальных людей.

**Oleg5383** » Чт янв 12, 2012 12:06

EdJ писал(а):во всем надо искать позитив:
Сигареты без фильтра подорожают на 3,83 гривен за 1000 штук, с фильтром - на 8,56 гривен

Вот бы они подорожали до 100грн пачка. А то места отвели им специальные а они все равно продолжают вонять на нормальных людей.

Ну про сигареты я, как бы, тоже не против ))) Но мы в меньшинстве.., ибо курят в нашей "державе" две трети дееспособного населения... А вот всё остальное.... Поубивать гадов !

**Andr3y** » Чт янв 12, 2012 14:43

ТОП-5 арештів і "маски-шоу" 2011 року

**Бассбин** » Чт янв 12, 2012 15:10

Andr3y писал(а):ТОП-5 арештів і "маски-шоу" 2011 року

обидно все это((

**Dr.House** » Чт янв 12, 2012 17:23

EdJ писал(а):во всем надо искать позитив:
Сигареты без фильтра подорожают на 3,83 гривен за 1000 штук, с фильтром - на 8,56 гривен

Вот бы они подорожали до 100грн пачка. А то места отвели им специальные а они все равно продолжают вонять на нормальных людей.

Ага..пообкурили тебя бедненького...

**Oleg5383** » Чт янв 12, 2012 17:48

Andr3y писал(а):ТОП-5 арештів і "маски-шоу" 2011 року

Мля-я-я-я.... Я думаю, почему не видно Феррари Григоровича....
Наверное уже в автопарке младшего овоща (((

**Oleg5383** » Чт янв 12, 2012 18:30

Валерия Новодворская про...

«Кто мог голосовать за Януковича и как могло случиться, чтобы люди в здравом уме и в твёрдой памяти проголосовали за это советское барахло из камеры хранения, уценённое. И неужели лавры Белоруссии кому-то кажутся завидными, что этого президента надо сразу в нафталин, а показывать никому не стоит, потому что неудобно. И как жить, если фамилия твоего президента литературовед Янукович, который читает Чехова, знаменитого украинского поэта, а Ахматову называет Анной Ахметовой. Я не говорю уже обо всём остальном. Мне что-то непонятно, что произошло с людьми», - недоумевает Новодворская.

**Dragon** » Чт янв 12, 2012 19:40

Так кому Украина обязана за гениальные реФФормы?
Половина министров - выходцы из Донецка.
В Кабинете министров Украины почти половина членов (8 из 17) или родились в Донецкой области, или связанные с ней своим карьерным ростом. Выходцы оттуда занимают все ключевые места в правительстве.
Кроме того, руководитель секретариата Кабинета министров (ранее эта должность называлась министр Кабинета министров) Константин Любченко также из донецких. Это означает, что высший орган в системе исполнительной власти полностью подконтролен истеблишменту одной области Украины.
Учитывая первые шаги нового министра внутренних дел дончанина Виталия Захарченко, можно ожидать, что скоро в МВД произойдут серьезные кадровые изменения, также не в последнюю очередь посредством инфильтрации в систему его территориальных управлений выходцев из Донбасса.
Пример такой инфильтрации можно наблюдать на органах прокуратуры. Генеральным прокурором Украины и его первым заместителем является дончане Виктор Пшонка и Ренат Кузьмин. Следствие их кадровой политики - из 27 региональных органов Генпрокуратуры 12 возглавляют выходцы из Донецкой области - или по месту рождения, или по профессиональному признаку.
Если бы в руководстве прокуратуры преобладали выходцы из Харьковщины или Киевщины, это как-то можно было бы объяснить - все-таки здесь сформированы целые юридические школы за счет научного потенциала Юридической академии имени Ярослава Мудрого и юридического факультета Университета имени Тараса Шевченко, сообщает Український тиждень.
Но, оказывается, все наоборот: прокурором Киевщины назначен бывший донецкий прокурор Михаил Витязь, а в Харьковской области в этом кресле уроженец Донецкой области Геннадий Тюрин.
С MIGnews.com.ua
Однако не будем забывать, что приличные и адекватные люди там тоже водятся -
http://censor.net.ua/photo_news/193475/ ... aniyi_foto

Club-Subaru.Com

А жизнь становится все лучше, веселее

Кто сейчас на конференции