vovan 156 » Сб янв 31, 2015 08:00
Vovk Panibrat
Був звичайний літній день 1942 року. Офіцери японського Імператорського флоту вже гнили між коралами атола Мідвей. Індуси проголосили нову резолюцію за незалежність від Британії. Київські динамівці вже зіграли матч смерті. В спальні скромного луісвільського котеджу заходився плачем чорношкірий грудничок Кассіус - майбутній герой Трилеру в Манілі, записаний в вічності під іменем Мохамеда Алі. До обер-лейтенанта Отто Келлера зголосився рядовий Кренц і замельдував, що в нього вкрали годинника.
Крадія відшукали менш ніж за годину. Десятирічний Ваня витирав брудним кулачком сльози, шморгав носом та зачудовано розглядав блискучі чоботи офіцера.
- Ну що, Ваня - комендант походив з прибалтійських німців і незле володів російською. - Скаши мені, чому ти злодій?
- Я не хотів... Біс попутав... Він такий гарний, блискучий, я тільки годину хотів подивитися... Я б повернув... Я більше не буду - Ваня плакав, але губи злодюжки мимоволі кривила весела дитяча посмішка.
- Не хотів кажеш - обер-лейтенант виглянув у вікно. Комендатуру обступали курні, облуплені ізби, а на відстані годинного переходу шуміли похмурі небезпечні ліси Смоленщини. - Годину, кажеш, знати хотів? Добре, хай тоді всі знають. Надягай годинника.
За десять хвилин невеличкий загін німців зупинився напроти Ваніної хати. Батьки та троє братів арештанта приречено скупчилися біля порога та спідлоба зиркали на карателів.
- Котра година, Ваня? - спроквола поцікавився обер-лейтенант. - Скажи татові, не соромся.
Ваня хлипав і мовчав.
Велет Ганс, колишній мюнхенський різник та штурмовик, п'яниця та ненажера, садист та веселун, впіймав погляд офіцера та, приязно посміхнувшись, відважив Вані начебто легкого стусана. Хлопчик покотився по запилюженому двору, заплакав, заголосив.
- Не бийте мене. Прошу не бийте.
- Година, Ваня, скажи котра година?
Ваня тяжко зіп'явся на ноги, закотив рукав, підніс до очей блискучого циферблата.
- 11.15. пане офіцер, голошу слухняно.
- Зер гут - лейтенант задоволено кивнув - Дивіться всі, це ваш син і брат. Він злодій, обікрав солдата Вермахту. В тисячолітньому Райху не можна красти. Запам'ятайте це назавжди.
Зловісна процесія ходила селом увесь день. Заходила до кожного двору. І на кожному дворі пан лейтенант просив Ваню показати годинника та пояснював що красти - погано.
Ввечері, після обходу всіх дворів, Ваню відвели на пустир за селом і розстріляли.
А тепер два цікавих факти.
Як свідчить руський друг Мітька цю історію в його рідному селі знають усі - від ветеранів до двієчників.
Ніхто з жителів села не поїхав боронити крадений Донбас та вбивати українців.
Що тут сказати?
Спасибі тобі, обер-лейтенанте Отто Келлер.
Не бойтесь - все равно умрете!
Только вспомнить будет нечего!